Через десятиліття після дефолту Аргентина знову стоїть на межі кризи. Причини шпагату, на який сіла колись одна з найсильніших економік світу, – популізм та інші гріхи влади, пише Інна Прядко у №40 журналу Корреспондент від 12 жовтня 2012 року.
Найвищий офісний хмарочос Аргентини, 160-метрова вежа в
Буенос-Айресі, з недавнього часу стала символом нинішнього економічного курсу
країни. Головним чином через своїх мешканців: у висотці розміщується YPF,
найбільша аргентинська нафтова компанія, що належала іспанцям і півроку тому була
націоналізована місцевою владою.
Щойно двері хмарочоса для представників колишнього
менеджменту YPF, іспанської компанії Repsol, зачинилися, в очах інвесторів
усього світу різко впала і довіра до економіки Аргентини.
Прибутковість її держоблігацій злетіла до 12,6%, найгіршого на той момент показника серед країн, що розвиваються. Зараз ця цифра ще вище –14,2%, що ставить Аргентину на друге місце після Греції (19,7%) у списку економік з
найбільшою ймовірністю краху
Прибутковість її держоблігацій злетіла до 12,6%, найгіршого
на той момент показника серед країн, що розвиваються. Зараз ця цифра ще вище –
14,2%, що ставить Аргентину на друге місце після Греції (19,7%) у списку
економік з найбільшою ймовірністю краху.
Такий стан справ здається гіркою насмішкою долі, якщо
згадати, що лише два десятки років тому Аргентину захоплено називали зразком
неоліберальних економічних реформ.
Прийшовши до влади в 1989 році, президент Карлос Менем –
другий демократично обраний лідер після 30 років правління військових хунт –
взявся за радикальні перетворення виснаженої економіки країни.
Він максимально відкрив ринки для іноземного капіталу.
Були знижені імпортні та митні збори, знято всі адміністративні бар'єри для
ведення бізнесу, курс песо жорстко прив'язаний до долара США (1:1), а
приватизація охопила всі, навіть стратегічні галузі.
У підсумку обсяг прямих іноземних інвестицій зріс з $ 8,8
млрд у 1989 році до $ 36 млрд в 1997-му, а з 1991 по 1997 рік національна
економіка зростала в середньому на 6,1% щорічно, що стало найкращим показником
на континенті. Світ заговорив про "аргентинське диво" й обіцяв країні
повернення до золотої епохи початку ХХ століття, коли вона входила в десятку
найсильніших економік планети.
Проте незабаром цей образ збляк – як через прорахунки
керівництва країни, так і внаслідок застарілих проблем аргентинської економіки.
Низка криз на ринках, що розвиваються, у середині 1990-х
послабила потік інвестицій в залежне тепер від них державу, а невирішена
проблема корупції, вади в податковій системі і непомірні держвидатки, що
перевищили зростання ВВП, зробили непідйомним баласт держборгу. У 2001 році МВФ
відмовився видати країні черговий кредит, й Аргентина оголосила про рекордний в
історії людства дефолт – на той момент її держборг досяг $ 132 млрд.
І хоча за минулі десять років Аргентина демонструє
зростання ВВП, пережиті біди мало чому навчили країну, вважають експерти. Її
економіка все так само залежить від сільськогосподарського експорту, а
президент Крістіна Фернандес підтримує свій рейтинг популістськими соціальними
дотаціями, зазначає Карлос Заразага, провідний економіст і радник у справах
Латинської Америки Федерального резервного банку Далласа (США).
"Часом мені здається, що Аргентині призначена роль
бути антиприкладом у тому, чого не варто робити, намагаючись домогтися
зростання і процвітання", – констатує Заразага.
Розбиті мрії
Патрісія Донатті, 56-річна мешканка Буенос-Айреса,
згадує, що після дефолту 2001 року її поколінню – як і більшості аргентинців –
довелося почати життя з чистого аркуша.
"Головним було робити щось самому, оскільки ні
держава, ні приватний сектор не були здатні зробити щось для вас", –
описує Донатті реалії десятирічної давності, коли за межею бідності опинилося
54% населення країни.
З того часу Донатті, кваліфікований перекладач, яка
працювала в транснаціональних корпораціях, дає уроки англійської та підробляє
гідом. За її словами, в Буенос-Айресі і сьогодні неважко зустріти архітекторів,
інженерів і екс-власників невеликих підприємств за кермом таксі.
"Коли мені було 20, я думала, що житиму набагато
краще, ніж живу зараз. Що ж, ця мрія не збулася, – констатує аргентинка. – Не
тільки для мене, але й для мільйонів інших моїх співгромадян".
Уся новітня історія Аргентини вже стала для економістів класичною головоломкою. Адже ще 80 років тому ця країна, друга за площею і третя за населенням на континенті, була одним зі світових лідерів
З подібних розчарувань складається, по суті, вся новітня
історія Аргентини, яка вже стала для економістів класичною головоломкою. Адже
ще 80 років тому ця країна, друга за площею і третя за населенням на
континенті, була одним зі світових лідерів.
До 30-х років ХХ століття Аргентина, на відміну від решти
Латинської Америки, могла похвалитися високим рівнем урбанізації та заможності.
За рівнем ВВП на душу населення вона займала десяте місце у світі і
перевершувала, приміром, Францію та Швецію.
"Ера найбільшого багатства Аргентини, 1880-1930
роки, збіглася з величезним розширенням [об'єму] її сільськогосподарського
експорту, масивною імміграцією з Європи і тривалим періодом політичної
стабільності", – пояснює дослідник Латинської Америки Іван Бріско, старший
науковий співробітник нідерландського Інституту міжнародних відносин
Клінгендаль (Гаага).
У той час Аргентина з урахуванням структури її економіки
перебувала в рівних умовах для успіху з Канадою та Австралією, зазначає
Заразага. Однак їхня подальша історія наочно свідчить, які помилки виявилися
фатальними для латиноамериканської держави.
Аргентина так і не зуміла перемкнутися з чисто сировинної економіки, в основі якої лежить експорт сільгосппродукції, на економіку людського капіталу,
технологій та інновацій, зазначають експерти
По-перше, на відміну від цих країн, Аргентина так і не
зуміла перемкнутися з чисто сировинної економіки, в основі якої лежить експорт
сільгосппродукції, на економіку людського капіталу, технологій та інновацій, зазначають
експерти.
"Складність полягала в тому, що такий перехід
залежить не стільки від природних багатств, скільки від політичних рішень і
зобов'язань виконувати їх до кінця", – зауважує різницю Заразага.
Замість прозорливої політики ключову роль в історії
Аргентини зіграв "перонізм" – суміш економічного популізму і
націоналізму, втілена в життя президентом Хуаном Пероном. Він двічі обіймав
головну посаду в державі (1946-1955 і 1973-1974) й зосередив зусилля на захисті
внутрішнього ринку від іноземних товарів та капіталу. Опорою Перона стали
створені ним же профспілки, які об'єднали більшість міських робітників.
Аргентинський лідер дав їм соціальні блага – державні
пенсії, безкоштовну медицину, оплачувані відпустки, дешеве житло, субсидії підприємцям
і дотації провінціям – отримавши в обмін повністю підконтрольну йому систему
влади. Так Перон поклав початок одній з найбільш живучих ідеологій в сучасній
політичній історії.
Навіть через десятиліття після його смерті перонізм як
політична сила і доктрина – це фактор, який багато в чому визначає долю
Аргентини, наголошує Ніл Річардсон, дослідник політекономії Латинської Америки
Каліфорнійського університету в Берклі (США).
"Виграти президентські перегони і керувати країною
без підтримки пероністів виявилося вкрай складно, але й правління за участю
пероністів приносить свої проблеми", – лаконічно формулює Річардсон
головну драму аргентинської політики.
Наочний приклад таких проблем – пероністське подружжя
Кіршнер, що прийшло до влади у 2003 році після фатального дефолту і двох років
політичної нестабільності, протягом яких охоплена заворушеннями країна змінила
п'ятьох президентів.
Нестор Кіршнер, новий глава держави, і його дружина, яка змінила
чоловіка на цій посаді у 2007-му і рік тому була переобрана на другий термін,
знайшли нехитрий рецепт виходу з кризи. Фундаментом відновлення країни знову
стало сільське господарство – ціновий бум у світі на сою досі робить її
головною статтею аргентинського експорту.
Соціальні наслідки кризи Кіршнери спробували пом’якшити популярними дотаціями, заразом забезпечивши собі підтримку зубожілих громадян і лівої молоді
Соціальні ж наслідки кризи Кіршнери спробували пом’якшити
популярними дотаціями, заразом забезпечивши собі підтримку зубожілих громадян і
лівої молоді. Соцпрограми, обсяг яких за ці роки збільшився вшестеро, включали
в себе, наприклад, роздачу продуктів харчування та побутових товарів, працевлаштування
студентів та спорудження громадських футбольних стадіонів.
А ось витрати на довгострокові проекти – вкладення в
медицину, транспорт, інфраструктуру – були мінімальними, нагадує Бріско.
"Уряд поставив за мету ощасливити всіх, підтримуючи
споживання і зарплати, однак ці поліпшення постійно змагаються зі збільшенням
цін", – зазначає експерт.
Інфляція стала справжньою бідою Аргентини. Хоча за
офіційними даними вона не перевищує 10%, незалежні економісти, включаючи
аналітиків The Wall Street Journal, оцінюють інфляцію у 25% в нинішньому році.
А у вересні 2012 року МВФ вперше в своїй історії навіть пригрозив країні
санкціями за некоректну економічну статистику.
Інфляція стала справжньою бідою Аргентини. Хоча за офіційними даними вона не перевищує 10%, незалежні економісти оцінюють інфляцію у 25% в нинішньому році. А у вересні 2012 року МВФ вперше в своїй історії навіть пригрозив країні санкціями за некоректну економічну статистику
"Проблема стає дедалі серйознішою. Ніхто в
Аргентині не зберігає кошти інакше, ніж в доларах, – розповідає 36-річний
аргентинський письменник Густаво Бондоні, який підробляє інженером в
інтернет-компанії. – Люди усвідомили, що аргентинські гроші, як правило, ненадійні
в довгострокових масштабах".
З інфляцією Кіршнер справляється вручну: у державі
обмежили операції з валютою, поліція відловлює мінял чорного ринку, а
об'єктивних економістів штрафують за "невірну" статистику.
При цьому основним інструментом наповнення бюджету
Кіршнер зробили масштабну націоналізацію, збільшивши участь держави в економіці
на 13% ВВП, наголошує Даніель Артана, головний економіст Фонду економічних
досліджень Латинської Америки.
У держвласність перейшли великий авіазавод компанії
Lockheed Martin, залізниці, нафтодобувач YPF, а також приватні пенсійні фонди –
аргентинці позбулися накопичених $ 24 млрд. У 2011 році міжнародна організація
Global Trade Alert визнала Аргентину світовим лідером за кількістю протекціоністських
заходів, а в травні 2012-го ЄС подав проти держави позов до СОТ, звинувативши
її в порушенні правил вільної торгівлі.
За таких умов, посилених жорсткими обмеженнями на
імпортні товари, зростає відтік капіталу з країни, який за 2011 році збільшився
вдвічі і досяг $ 20 млрд.
Урок економіки
Головним аргументом на користь подружжя Кіршнер до
недавнього часу залишалося зростання після дефолту добробуту аргентинців і темпів
відновлення країни. У 2001-2008 роках зростання ВВП став найкращим серед держав
Латинської Америки, складаючи в середньому близько 8,5% на рік.
Однак опитані Корреспондентом економісти лише хитають
головою під час спроб назвати цей прогрес Аргентини черговим дивом. Вони
зазначають, що країна закономірно піднімається з найглибшої прірви, в яку не
повинна була впасти, причому процесу відновлення багато в чому сприяла удача –
світовий попит і ціни на аргентинську сою.
"Але у такого підходу, як і раніше, короткі ноги",
– вказує Заразага на залежність країни від світових ринків, яка неодноразово
била по її конкурентоспроможності. Вже в цьому році Аргентині прогнозують
сповільнення зростання ВВП до 5%, хоча частка її ВВП у світі досі становить
лише 2/3 від докризових показників середини 1990-х.
"Ключове питання, відповідь на яке дадуть найближчі
два роки, – чи розгубить Аргентина свої можливості від експортного буму,
зокрема, в Китай, й унікально сприятливих економічних умов, що склалися в
Латинській Америці", – вважає Бріско.
Експерт бачить два варіанти ймовірного краху: болючу девальвацію
песо або нищівну хвилю протестів проти "важкої руки глибоко політизованої
держбюрократії".
Поки ж, наголошують експерти, приклад Аргентини дає цілий ряд наочних уроків для інших країн. Соціальне загравання з виборцем руйнує трудову етику населення, що особливо критично для латиноамериканської держави
Поки ж, наголошують експерти, приклад Аргентини дає цілий
ряд наочних уроків для інших країн. Так, аргентинський журналіст і громадський
діяч Ендрю Грехем-Юл, який багато років очолював англомовну газету Buenos Aires
Herald, звертає увагу на наслідки популізму, які важко викорінити і на голку яких
підсіла Аргентина. За його словами, соціальне загравання з виборцем руйнує
трудову етику населення, що особливо критично для латиноамериканської держави.
"Це країна іммігрантів, люди приїжджали сюди, щоб
працювати, а не займатися політикою. Сьогодні все змінилося", – констатує
Грехем-Юл.
Підтримуючи його, Бріско виводить згубний коктейль
недоліків держсистеми, здатний занапастити навіть благі наміри, як це і сталося
в Аргентині.
"Політичні кроки задубіли в політсистеми, яку вирізняє
домінантний президент, слабкі партії, впливові групи інтересів і систематичний брак
соціального діалогу", – перераховує він.
А історик Ньют Гінгріч, екс-спікер нижньої палати
конгресу США, в розмові з Корреспондентом назвав Аргентину найяскравішим
прикладом того, як за величезного потенціалу країни можна загубити її
можливості.
"На жаль, немає такого правила, згідно з яким всім
судилося бути успішними, – вважає Гінгріч. – Політичні еліти можуть
загальмувати країну на багато років".
Ціна довіри
Ставки, що встановлюються на виплати за державними облігаціями, красномовно свідчать про стан економіки країни та віру світової спільноти в її перспективи: чим вищі ставки, тим більш проблемною є економіка
* Ставка за держоблігаціями терміном на 20 років
** Ставка за держоблігаціями терміном на 5 років
Дані tradingeconomics.com, Мінфіну, The Wall Street Journal
***
Цей матеріал опубліковано в № 40 журналу Корреспондент від 12 жовтня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.