Роздрукувати02 Квітня 2014 16:36Ще з початку XIX століття Аргентина вважала Фолклендські (Мальвінські) острови своїми. Захоплення у 1833 р. цих островів Сполученим Королівством викликало незадоволення серед населення Аргентини. Генерал-лейтенант аргентинської армії Леопольдо Гальтієрі, який прийшов до влади в 1981 р., вирішив використовувати народне обурення на свою користь. Він хотів виграти війну за Фолкленди і перемогою в ній стабілізувати своє хитке владне становище.
“Ми не хочемо воювати, а проте,- хай йому грець! (by jingo!)- якщо доведеться, у нас є кораблі, у нас є люди, та й гроші теж” (З англійської патріотичної пісні)
/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:" ";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:"Calibri","sans-serif";
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;
mso-bidi-font-family:"Times New Roman";
mso-bidi-theme-font:minor-bidi;
mso-ansi-language:EN-US;
mso-fareast-language:EN-US;}
***
2 квітня 1982 р. аргентинський десант висадився на островах
і змусив капітулювати невеликий гарнізон британських морських піхотинців.
Аргентинське керівництво сподівалося, що Велика Британія, поставлена перед
фактом втрати островів, змириться з цим і не стане організовувати дорогу
військову операцію.
Обвішана нагородами та орденами аргентинська хунта вважала,
що раз британським прем’єром є жінка, то вона швидше буде схильною йти на
поступки та капітулювати перед лицем агресії. Дуже швидко вони зрозуміли як
жорстоко прорахувалися!
“Буенос-Айрес, відступи!”
“Буенос-Айрес,
відступи!” Цей заголовок статті з’явився у “Лос-Анджелес Таймс”, коли
прем’єр-міністр Сполученого Королівства Маргарет Тетчер направила флот, щоб
відібрати Фолкленди у аргентинської вояччини, яка вважала, що острови належать
їм, оскільки вони їх захопили. Деякі військові експерти вважали, що операція з
повернення островів (отримала офіційну назву «Corporate») приречена на провал.
25 квітня
британські сили висадилися на острові Південна Джорджія, що знаходився на
великій відстані від Фолклендів і також захоплений аргентинцями. Британці майже
не зустріли опору, аргентинський гарнізон швидко капітулював.
Основні бойові
дії в районі Фолклендів почалися 1 травня 1982 року, коли аргентинська авіація
вперше спробувала атакувати флот противника, а британська авіація і кораблі бомбардували
аргентинські позиції в районі Порт-Стенлі.
2 травня
британський атомний підводний човен потопив аргентинський крейсер “Генерал
Бельграно”, внаслідок чого загинули 323 людини — це була найбільша втрата
Аргентини за всю війну.
Після цього аргентинські
ВМС отримали наказ повернутися до своїх баз і до закінчення бойових дій більш
ніяк не проявляли себе. У цих умовах аргентинське командування було вимушене
зробити ставку на авіацію, сподіваючись, що людські втрати та втрати крупних
бойових кораблів змусять Великобританію відмовитися від своїх намірів.
Штурмовики і
винищувачі-бомбардувальники безжально атакували британський флот. 4 травня був
сильно пошкоджений і затонув британський есмінець “Шеффілд”, що стало серйозним
потрясінням для британської громадськості. Аргентинським штурмовиками вдалося
також серйозно пошкодити британський есмінець ”Глазго”.
В той же час
продовжувалися переговори про можливе врегулювання конфлікту за посередництвом
ООН. На початок 20-х чисел травня стало очевидно, що мирне врегулювання
неможливе.
“Думаю, що якщо б
Прем’єр-міністром був мужчина,- згадує віконт Тоніпендійський (спікер палати
общин 1976-1983 рр.),- він втратив би витримку значно раніше. Будь-який мужчина
на її місці повернувся б в ООН, аби пересвідчитись, що світова спільнота не
піддасть остракізму, точно так само як і опозиція зробила б усе, аби залишитися
осторонь у разі невдачі. Британія втратила б свій вплив на міжнародній арені,
якщо б пані Тетчер піддалась на вмовляння й повернулась в ООН. Це б означало,
що Британія ніколи більше не посміє застосувати рішучі заходи, аби захистити
свій народ.”
Хай йому грець!
Основна частина аргентинських військ була сконцентрована на
острові Східний Фолкленд у районі Порт-Стенлі (єдине місто і адміністративний
центр островів). З врахуванням цього британське командування вибрало місцем
висадки бухту Сан-Карлос, що розташована на іншому кінці острова, де аргентинці
найменше чекали десанту.
3-тя бригада морської піхоти почала висадку вночі 21 травня,
зустрівши опір лише з боку невеликого аргентинського загону. Проте зі світанком
над Фолклендською протокою з'явилися аргентинські літаки – ВПС Аргентини, які
зробили спробу організувати масований наліт на британські кораблі у бухті. Цей
і декілька подальших днів характеризувалися найзапеклішими повітряними
нальотами, у ході яких декілька британських кораблів було сильно пошкоджено і
потоплено, а аргентинська авіація зазнала великих втрат.
25 травня аргентинці добилися свого найбільшого успіху,
пошкодивши контенйнеровіз ”Атлантік Конвейор”. Через декілька днів пожежі судно
затонуло, а разом з ним — майже всі важкі транспортні вертольоти. Це означало,
що британським солдатам доведеться йти до Порт-Стенлі пішки. Проте, 3-тя
бригада вже надійно закріпилася на плацдармі і була готова до подальших дій.
28 травня батальйон британських парашутистів потайки
(наскільки це було можливо після повідомлення Бі-Бі-Сі про їх пересування)
підійшовши до населених пунктів Дарвін і Гуз-Грін, атакував розташований там
аргентинський гарнізон. Після тяжкого бою гарнізон капітулював. Тим часом інші
підрозділи 3-тьої бригади здійснювали знаменитий піший перехід через весь
Східний Фолкленд до Порт-Стенлі. Прибула 5-та піхотна бригада, що складалася з
Шотландських і Уельських гвардійців. Частина Уельських гвардійців була відправлена
у піший марш від Сан-Карлос, але завдяки тому, що вони мали забагато
устаткування вони повернулись та їх довелося висаджувати з десантних кораблів
безпосередньо біля Порт-Стенлі.
У ніч на 12 червня 3-тя бригада морської піхоти пішла в
атаку на зайняті аргентинцями висоти Маунт-Гаррієт, Ту-Сістерз і Маунт-Лонгдон.
До ранку всі висоти були зайняті, хоча не у всіх випадках це виявилося легко
(битва за Маунт-Лонгдон стала найбільш кровопролитною для британців за всю
війну). У ніч на 14 червня 5-та піхотної бригада атакувала висоти
Маунт-Тамблдаун, Вайрлесс-Рідж і Маунт-Вільям. Уельські і Шотландські стрільці
виконали свої завдання, а батальйону гурків, еліти британської армії, майже не
довелося вступити в бій.
Оскільки Порт-Стенлі був обложений без будь-якої надії на
деблокування, аргентинському командуванню не залишалося нічого, окрім
капітуляції, що і сталося 14 червня. Великобританія повернула собі Фолклендські
острови. Офіційно війна була завершена 20 червня, коли британські сили
висадилися на Південних Сандвічевих островах.
Маленький, але сильний народ
“Прем’єр-міністр демонструвала чудову хоробрість і рішучість
у ході всієї кампанії… І своїми діями вона відстояла добре ім’я Британії.-
згадує віконт Тоніпендійський. Досвід показав, що британська молодь, яка ніколи
не думала, що їй доведеться коли-небудь робити подібне, змогла достойно
відповісти на виклик. Фолклендські події зміцнили мою віру в те, що британський
характер насправді залишився незмінним, незважаючи на усі лихоліття, на які ми
відповідаємо насиллям, а іноді й надзвичайно егоїстичною поведінкою. Ми
залишилися сильним маленьким народом, і тепер весь світ знає про це.”
Замість післямови…
Олександр Хейг – верховний головнокомандувач об’єднаними
силами НАТО в Європі (1974-1979 рр) у своїй книзі “Попередження: реалізм,
Рейган і зовнішня політика” писав: “Під час гострих національних криз лідерам
часто доводиться вислуховувати численні поради, які суперечать їхнім внутрішнім
переконанням. Їм нав’язують легші, аніж правильний курс, рішення. Лише той
лідер, який знаючи, в чому полягають істинні інтереси нації, протистоїть таким
порадам і залишається відданим своїм принципам, заслуговує на право називатися
державним діячем.”
Юрій Шведа, політолог.
/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:" ";
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-parent:"";
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin-top:0cm;
mso-para-margin-right:0cm;
mso-para-margin-bottom:10.0pt;
mso-para-margin-left:0cm;
line-height:115%;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:11.0pt;
font-family:"Calibri","sans-serif";
mso-ascii-font-family:Calibri;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Calibri;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;
mso-bidi-font-family:"Times New Roman";
mso-bidi-theme-font:minor-bidi;
mso-fareast-language:EN-US;}
<w:LsdException Locked="false" Priority="70" SemiHidden="false"
UnhideWhenUsed="false" Name="Dark L-->